Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 923/812/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича та Приватного акціонерного товариства "Завод крупних електричних машин"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 28.12.2015у справі№ 923/812/15Господарського судуХерсонської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції"доПриватного акціонерного товариства "Завод крупних електричних машин"третя особаПублічне акціонерне товариство "Сбербанк"простягнення 41089420,09 грнза участю представників:

позивача: Іванов А.О., дов. від 21.12.2015;

відповідача: Клименко Є.Г., дов. від 01.03.2016;

третьої особи: Кирийчук І.М., дов. від 11.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.07.2015 у справі №923/812/15 (суддя - Соловйов К.В.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ліпчанська Н.В., судді - Гладишева Т.Я., Головей В.М.) рішення Господарського суду Херсонської області від 16.07.2015 у справі №923/812/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. Здійснено заміну найменування третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" на ПАТ "Сбербанк".

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а апеляційне провадження у справі припинити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу позивача не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Також, з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду звернувся відповідач, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу відповідача не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Банк) та фізичною особою ОСОБА_8 (Позичальник) 13.07.2007 укладено кредитний договір № 499-07, за умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитування у сумі 2 000 000,00 доларів США, згідно письмових заявок Позичальника, одним або кількома траншами, на строк з 13.07.2017 по 12.07.2010, зі сплатою 15 % річних за користування кредитом, а Позичальник, в свою чергу, зобов'язався забезпечити повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у встановлені даним договором строки, а також, у визначених даним договором випадках достроково повернути кредит та сплатити нараховані відсотки за кредитом, разом з штрафними санкціями, у разі наявності передбачених цим договором підстав для їхньої сплати.

З 26.09.2007 по 22.12.2014 сторонами договору укладено одинадцять додаткових угод до кредитного договору, згідно з якими змінювалися як окремі пункти (положення) кредитного договору, зокрема, щодо розміру ліміту кредитної лінії та продовження терміну дії кредитного договору, так і викладався повністю (в цілому) у новій редакції кредитний договір.

Згідно з додатковою угодою від 22.12.2014 № 11 до кредитного договору цей договір було викладено у новій редакції, згідно з якою, Банк зобов'язався надати Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості за цією не більш ніж 1 736 354,76 доларів США, згідно письмових заявок Позичальника, одним або кількома траншами, з строком повернення кредиту по 17.12.2015, зі сплатою 15 % річних за користування кредитом, з цільовим призначенням - "на поточні потреби (позичальника)", а Позичальник, в свою чергу, зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, забезпечити повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у встановлені даним договором строки, а також виконати інші зобов'язання перед Банком за даним договором.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 кредитного договору, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні цього договору спричинені збитки в повному обсязі та сплачує неустойку, у розмірах та випадках, які передбачені даним договором. За порушення строків повернення кредиту та/або сплати відсотків за користування кредитом Банк має право стягнути з Позичальника пеню за кожний день прострочення, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня.

22.12.2014 між позивачем (Кредитор) та відповідачем (Співпозичальник) укладено договір про встановлення солідарного обов'язку за кредитним договором від 13.07.2007 №499-07, за умовами якого Співпозичальник прийняв на себе солідарний обов'язок по всім зобов'язанням Позичальника за укладеним між Позичальником та Кредитором кредитним договором, в редакції згідно додаткової угоди від 22.12.2014 № 11 до кредитного договору.

З моменту укладання даного договору Співпозичальник та Позичальник стають солідарними боржниками за кредитним договором та несуть солідарний обов'язок перед Кредитором за виконання зобов'язань з повернення кредиту та інших зобов'язань Позичальника, які передбачені кредитним договором (п. 1.3 договору).

У випадку прострочення повернення кредиту, сплати відсотків за кредитом та/або порушення будь-яких інших обов'язків за кредитним договором, Кредитор має право пред'явити позов про стягнення заборгованості в повному обсязі або частково (на власний розсуд Кредитора) як солідарно до Позичальника та Співпозичальника, так і до будь-кого з них окремо (п. 2.5 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами договору і діє до повного погашення заборгованості за кредитним договором.

Згідно п. 3.2 договору, дія цього договору не припиняється в разі припинення зобов'язань Позичальника за кредитним договором в зв'язку з смертю Позичальника, визнання Позичальника померлим та з інших підстав, передбачених законодавством, крім виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.

Причини невиконання Позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором жодним чином не можуть впливати на виконання Співпозичальником зобов'язань за договором забезпечення (п. 4.2 договору).

Пунктами 4.3 та 4.4 договору встановлено, що Співпозичальник залишається зобов'язаним перед Кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за кредитним договором не будуть виконані; за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань до Співпозичальника застосовуються штрафні санкції, які відповідно до умов кредитного договору застосовуються до Позичальника.

Банком виконано умови кредитного договору в повній мірі, проте Позичальник, в порушення умов договору, зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитом за січень, лютий та березень 2015 року не виконав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що гр. ОСОБА_8 03.01.2015 помер.

В зв'язку з наведеним, позивач, в порядку п. 9.1 кредитного договору та положень договору від 22.12.2014, звернувся до відповідача з письмовою вимогою від 23.04.2015 про дострокове повернення 1 736 354,76 доларів США кредиту та сплату 80 985,75 доларів США заборгованості по відсотках за користування кредитом. Відповідач визнав наявність заборгованості по кредитному договору, але відмовив позивачу в задоволенні зазначеної вимоги, з підстав відсутності фінансової можливості сплатити заборгованість (лист від 28.04.2015 № 350/ю).

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ст. 608, 1282, 1218, 1268 ЦК України та враховуючи зміст пунктів 3.2, 4.2, 4.3 договору від 22.12.2014 дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, керуючись нормами ст. 11, 509, 527, 598, 608, 1216, 1216, 1281, 1282 ЦК України виходив з того, що припинення основного зобов'язання у зв'язку зі смертю Позичальника унеможливлює існування об'єкта забезпечення, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

В силу ст. 626, 628, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 608 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Місцевий господарський суд, на відміну від суду апеляційної інстанції, врахувавши те, що згідно п. 3.2 договору від 22.12.2014, дія цього договору не припиняється в разі припинення зобов'язань Позичальника за кредитним договором в зв'язку з смертю Позичальника, а відповідно до п. 4.3 цього ж договору, Співпозичальник залишається зобов'язаним перед Кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за кредитним договором не будуть виконані, дійшов мотивованого висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення за апеляційною скаргою ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", яка подана в порядку ст. 91 ГПК України, задовольнив її не обґрунтувавши, при цьому, яким чином рішення суду першої інстанції у даній справі вирішено питання про права та обов'язку банку або яким чином рішення вплинуло на права або обов'язки зазначеної особи. Водночас, суд залучив зазначену особу до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (здійснено заміну найменування ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" на ПАТ "Сбербанк").

В п.п. 8, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 "Про незалежність судової влади" встановлено, що звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом; звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченим процесуальним законом, розгляду судами не підлягають; оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом.

Статтею 91 ГПК України визначено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Тобто, особи, які не є сторонами по справі повинні доводити той факт, що оскаржуване рішення стосується їх прав та обов'язків.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги (дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.09.2008 у справі №23/294).

У розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження, повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Частиною 1 ст. 27 ГПК України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

З огляду на те, що апеляційний господарський суд не встановив, що рішенням місцевого господарського суду від 16.07.2015 порушені права апелянта, а також те, що суд не обґрунтував, яким чином рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки особи, що не є стороною у справі (ПАТ "Сбербанк"), то судова колегія суду касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд, за відсутності встановлених вищенаведених обставин, мав застосувати п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 07.07.2009 у справі №01/65-88, від 02.03.2010 у справі №5/131-09, від 02.03.2010 у справі №5/130-09, від 23.03.2010 у справі №1/1120-26/396, та п. 52 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 №17.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича задовольнити частково.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Завод крупних електричних машин" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2015 у справі №923/812/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 16.07.2015 у справі №923/812/15 залишити в силі.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР